20 січня 2026 року, минуло 11 років із дня загибелі жителя села Ярославка – Кондратюка Олександра Івановича.

Кондратюк Олександр Іванович, позивний «Чорний Вовк», для односельчан, друзів і близьких – просто Сашуня. Народився він у селі Ярославка, де пройшли його дитячі та юнацькі роки.

Після закінчення школи Олександр обрав шлях служіння людям – здобув медичну освіту і працював педіатром. Його знали як лікаря, який завжди знаходив час вислухати, підтримати, підбадьорити. Для дітей він був не лише лікарем, а й другом, який умів подарувати усмішку навіть у найважчі моменти. Його доброта і щирість залишили теплий слід у серцях багатьох людей.

Коли розпочалася антитерористична операція, Олександр не залишився осторонь. Він пішов служити, бо відчував, що його обов’язок – боронити рідну землю.

Позивний «Чорний Вовк», старший лейтенант медичної служби (посмертно), загинув під час евакуації «кіборгів» у Донецькому аеропорту. Він до останнього виконував свій обов’язок – рятував життя інших, навіть тоді, коли власне життя було під загрозою.

За мужність та самопожертву Олександр Кондратюк був відзначений:

• Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)

• Медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно)

• Нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно)

• Іменною зброєю – кортиком

Олександр Кондратюк був єдиною дитиною у сім’ї, але його життя стало прикладом для багатьох. Він залишив по собі світлу пам’ять у серцях тих, кого лікував як лікар, кого підтримував як друг, і тих, з ким стояв пліч-о-пліч на війні.

Його ім’я назавжди вписане у літопис боротьби за незалежність України. Він віддав найдорожче – власне життя – заради нашого майбутнього.

Герої не вмирають!

Він був Героєм!

Ні не по значку...

Він був, він є, він лишиться Героєм!

Він доставляв поранених в «швидку»,

І лікував солдатів перед боєм.

Він не боявся жити там, де смерть...

Він усміхався, будучи в напрузі.

Аеропорт винищували вщент,

А він ішов туди, де впали друзі...

Казав: «Не страшно...

Я ж таки медбрат».

І лиш одне в очах його боліло —

Збирати по крупиночці солдат,

А з тих частинок викладати тіло...

І того дня він честь віддати йшов...

Якась сволота знищила Людину!

Чому ж так, Боже, вбили за любов?

Поліг Герой за волю України...

20 січня, ми не лише згадуємо Олександра Кондратюка, а й відзначаємо День вшанування захисників Донецького аеропорту. Це дата, коли вся країна схиляє голови перед мужністю та незламністю воїнів, які боронили летовище у найважчих умовах і стали символом стійкості українського духу. Подвиг Олександра, який загинув, рятуючи побратимів, є частиною цієї великої історії. Він – один із тих, хто довів, що любов до України сильніша за страх і біль

.Фото без описуФото без описуФото без опису